Балада про те , як люди почали вчити хімію.

 

Було то так давно, що вже ніхто не знає.

Та й доказів, що те було не має.

Було собі містечко Доллі.

Та жив там невеличкий хлопчик Поллі.

Жив з батьком та біди не знав.

Та Бог видіння хлопчику послав.

Прийшов Святий до хлопця уві сні.

Та глянув в очі ті ясні.

«Я бачу, хлопчику, жахливе майбуття!

Не бачити вже людям всім життя!»

І скрикнув Поллі: «Чим ми завинили, Боже?»

«Вже вам нічого не поможе!

Я бачу неуцтво, каліцтво і тривоги!

У майбуття немає вже дороги!

П'ятниця світом владарює!Бридко це мені!

В той час, як генії палають у вогні!

Ні хімія, і музика – гроша не варта все вона!

Чому у всіх в очах стоїть манна?

Ти посланцем моїм стаєш, дитя!

Вернеш науку – верну Я майбуття!»

Прокинулось хлопча в рясних сльозах.

«Ніколи не відбудеться у світі крах!»

І Поллі взяв собі мету,

Що сам поверне хімію у світ науки.

Ніхто не зна, що трапилось з хлопчам…

Як геній він скінчив чи як бунтар?...

Але ж повіримо хоч зараз ми очам ?

Прокляття хімія чи справжній дар ?