М. Ломоносов

Михайло Ломоносов народився в листопаді 1711 р. у селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він володів кількома суднами і ходив на них за рибою у Біле море і Льодовитий океан.

Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Зайконоспаської слов'яно-греко-латинської академії. Незважаючи на вік, Ломоносов був зарахований у наймолодший клас, оскільки зовсім не знав латині. Через рік він настільки вивчив латинь, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно займався поетикою і риторикою.

У 1734 р. Ломоносова хотіли відрядити з Москви до Києва, у духовну академію, але замість цього наступного року він разом з іншими дванадцятьма учнями був відправлений у Петербург і зарахований у студенти університету при Академії наук.

Вже через кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими академічними студентами (Райзером і Виноградовим) відпустили до Німеччини для навчання металургії і гірничій справі. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.). Увесь цей час Ломоносов і його товариші провели головним чином у Марбурзі, в університеті філософії, де навчалися фізиці і механіці у Християна Вольфа, а математиці і хімії - у Дуйзинга.

Засвоївши теорію, російські студенти переїхали у 1739 р. у Фрейберг і під керівництвом Генкеля навчалися металургії і гірничій справі. Але незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрейберг і повернувся до Марбургу, де жила його наречена Єлизавета Цильх (таємний шлюб з нею був укладений у 1740 р.), а в 1741 р. за допомогою російського посланника повернувся в Росію. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.

На початку 40-х рр. переважна частина академіків і академічного керівництва складалася з корінних німців, причому багато хто з них були досить далекі від науки. Усіма справами заправляв Глава академічної канцелярії спритний і розумний німець Шумахер. Ломоносов був людиною невживчививою, сварився із Шумахером і його висуванцями, виражаючи їм з усякого приводу своє презирство. Справа доходила до бійки між академіками, а в 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.

У 1745 р., після того як була представлена його дисертація про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Одним з перших його починань у новому званні стала організація в 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов прагнув забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.

Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, геології, метеорології, гірничої справи, географії, астрономії, історії і філології. Він був видатним поетом, художником, просвітителем і суспільним діячем. Однак Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах, у цілому залишилися незапитаними європейськими вченими, а в самій Росії до того часу було ще занадто мало фахівців, здатних оцінити їх.

Дуже глибока й оригінальна ідея була висловлена ним у дисертації "Міркування про причину тепла і холоду" (1744 р.), у якій він прямо пов'язав температуру тіла з "внутрішнім рухом власної матерії", тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло. У дисертації "Спроба теорії пружної сили повітря" (1749 р.) він прогнозував багато положень кінетичної теорії газів.

У 1753 р. у "Слові про явища повітряні і їхню залежність від електричної сили" він спричинив глибоко продуману теорію атмосферної електрики. У своєму "Слові про народження металів від струсів землі" він за 60 років до Юнга висунув ідею про "невідчутні землетруси", тобто повільні коливання земної кори. У "Курсі щирої фізичної хімії" (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і настійно рекомендував "добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх" (Роме де Ліль, який вважається засновником кристалографії, виступив з такою пропозицією тільки у 1783 р.).

У 1739 р., знаходячись у Німеччині, Ломоносов написав "Оду про взяття Хотина". Гучна поетична слава прийшла до Ломоносова через десять років. У 1748 р. Кирило Розумовський підніс його вітальну оду Єлизаветі I. Вона негайно подарувала автору дві тисячі карбованців. З тих пір ломоносовські оди стали невід'ємною частиною всіх придворних торжеств. Написані "високим штилем", що відрізнявся надзвичайною піднесеністю і бурхливим складом, вони захоплювали слухачів.

У 1739 р. Ломоносов відправив в Академію трактат з теорії російського віршування. У 1748 р. він випустив "Риторику" - перший в Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. У 1755 р. з'явилася "Російська граматика", що витримала потім чотирнадцять видань і зберегла практичне значення протягом ста років.

Ще в 40-ві рр. Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Приготування скляних сплавів (смальт) зберігалося італійцями у суворій таємниці. Ломоносов перейнявся бажанням розкрити їхній секрет. Протягом двох років він цілими днями проводив у своїй лабораторії і крок за кроком йшов до своєї мети. Зрештою він відкрив спосіб отримання смальти будь-якого кольору. Йому довелася самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було.

Улітку 1752 р. він закінчив першу роботу - мозаїчний образ Богоматері, що підніс імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. У 1753 р. Ломоносов одержав у дарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в Усть-Рудицях і 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, збудовані за казенний кошт. У 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у володіння "погоріле місце" на Мойці, відбудував на ньому двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. У наступні дев'ять років тут були виготовлені кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для передбачуваного монумента Петрові - "Полтавською баталією". Вона була закінчена в 1764 р. уже після смерті Єлизавети.

Ще одним захопленням Ломоносова була російська історія. У 1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова оголосила Ломоносову, що "бажала б бачити Російську історію, написану його стилем". У середині 1758 р. Ломоносов представив Шувалову рукопис першого тому, доведеного до смерті Ярослава Мудрого. Праця була надрукована вже після смерті автора в 1766 р..

26 травня 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідке астрономічне явище - проходження Венери по сонячному диску і відкрив атмосферу Венери. Усе життя Ломоносов не переставав воювати із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та іншими.

У 1754 р. Ломоносов склав особливу записку "Про виправлення Академії", у якій писав, що в Академії нічого не робиться для підготовки вітчизняних учених, що вся навчальна робота розвалена. Він прийшов до думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого були б розкриті для всіх бажаючих. Йому вдалося надихнути на свою думку Шувалову. Ломоносов склав і розробив увесь план університету, намітив усю його організаційну структуру і навіть програму викладання. При університеті Ломоносов планував улаштувати гімназію.

Шувалов прийняв план і приклав його до свого "Доношення" у сенат. У липні 1754 р. сенат затвердив це подання, а в січні 1755 р. "Указ про установу в Москві Університету" був підписаний Єлизаветою. Перший час Університет розташовувався в казенному будинку колишньої палацевої аптеки біля Воскресенських воріт. При ньому відразу були відкриті дві гімназії - "шляхетна" (для дворян) і "різночинна" (для мирян). При університеті була створена друкарня і на першому етапі друкувалася перша московська газета "Московські відомості". Тут же стали видаватися наукові, літературні і навчальні книги та підручники. Одним з перших вийшло "Зібрання творів Ломоносова".

У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім був призначений радником Академічної канцелярії і фактично разом з Таубертом став керівником Академії.

У 1760 р. у його безпосереднє відання перейшли академічні гімназія й університет. Завдяки Ломоносову становище студентів і гімназистів, які терпіли злу холоднечу і голод, трохи покращилося.

Увесь 1762 р. Ломоносов прохворів. З початком царювання Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним верх. У травні 1763 р. Ломоносов був відправлений у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносов був обраний почесним членом Академії мистецтв, а в грудні - призначений у статські радники. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р.