РОЗВИТОК КРЕАТИВНОСТІ ЗА ДОПОМОГОЮ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НА УРОКАХ ХІМІЇ

з досвіду роботи вчителя хімії кременчуцької гімназії 5№ імені

Т. Г. Шевченка

ЗМІСТ

ВСТУП

На початку XXI століття закономірно постає питання про нову школу, яка створила б умови для повноцінного фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку дитини і плекала б людину, здатну будувати демократичну державу. Сучасна школа повинна допомогти учням відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві, бути психологічно стійкими, розвивати здатність до самоорганізації. Це вимагає пошуку нових форм організації навчально-виховного процесу, які дозволили б:

• забезпечити високий інструментальний рівень знань випускників, уміння самостійно набувати і застосовувати їх на практиці;
• розвивати кожного учня як творчу особистість, здатну до практичної роботи;
• залучати кожного учня до активної пізнавальної діяльності;
• формувати навички пізнавальної і дослідницької діяльності, розвивати критичне мислення;
• формувати в учнів цілісну картину світу;
• спілкуватися з однолітками не тільки своєї школи, міста, але й інших міст і навіть країн;
• грамотно працювати з інформацією і т. д.

На превеликий жаль, навчально-виховний процес у сучасній загальноосвітній школі спрямований здебільшого на формування інтелекту як такого, що становить визначену суму знань. Це не сприяє саморозвитку особистості, особистісному становленню індивіда. Навчально-виховний процес здійснюється без конкретного адресата, не враховуються зміни, що відбуваються у розвитку сучасного школяра. Сьогодні всім відомий є факт, що учень нашої країни є більш освіченим, ніж його американський одноліток, але практично не готовий до життя у мінливому світі.

В умовах посиленого зростання об’єму інформації, що поступає, через швидкі зміни в інформаційному світі, певні знання швидко "старіють" і стають непридатними для прогресивного застосування. В суспільстві виникає потреба в особистостях, здатних до самореалізації, до саморозвитку, в людях, які мають нестандартне мислення, які можуть внести нову якість у соціальне і виробниче життя, у культуру народу. Тому проблема пошуку і навчання обдарованих дітей викликає гострий інтерес.

Креативна освіта відходить від механічного перенесення знань, а за основу взята пошукова діяльність учнів, що ідуть шляхами наукового дослідження до встановлення фактів, формування проблем, гіпотез і аж до вирішення їх і пояснення. Креативна педагогіка прагне ненастирливо, вміло направляти розвиток талановитих дітей, надати їм можливість повною мірою розкрити та реалізувати свої здібності.[4]

Система креативної хімічної освіти спрямована на формування творчого мислення всіх учнів, розвиток їх інтелектуальних здібностей які мають першорядне значення для оволодіння знаннями і вміннями в різних галузях науки. Креативна освіта перетворює засвоєння знань умінь на захоплюючу мандрівку, пригоду, яка пов’язана з розкриттям секретів речовини, природи світу в цілому. Практичну цінність, значущість здобутих у дослідженнях знань учні усвідомлюють, застосовуючи їх для проектування технологій виробництва.

 Креативна людина володіє більшою привабливістю у спілкуванні. Вона притягує до себе людей. В її товаристві час спливає непомітно та виникає бажання якомога довше залишатися поруч з нею. При цьому привабливість творчої людини пов'язується не лише з її постійним розвитком, змінами, але й з її відкритістю іншому досвіду. А ця відкритість, у свою чергу, завершує це коло, чи точніше, продовжує спіраль розвитку.

Творча людина бачить інших у всій сукупності їхніх рис і властивостей, а при такому погляді люди ні кращі, ні гірші в порівнянні один до одного: вони просто різні. Людина, яка виходить на рівень розвинутої креативності, більш демократична у стосунках з оточуючими. При цьому вона не приймає ніякого насилля чи придушення.

Для розвитку креативності найбільш ефективними є інтерактивні методи.

РОЗДІЛ 1.

Роль креативності в особистісно-орієнтованій освіті.

До проблеми креативності неодноразово звертались дослідники та, незважаючи на це, вона залишається найменш розгаданою частиною людської активності. Креативність пов'язана з різними аспектами людської особистості. Креативність активно почала вивчатись після публікацій робіт Гілфорда, його кубоподібної моделі структури інтелекту, коли він виділив: конвергентне мислення, яке йде у певному руслі і знаходить одне розв'язання; дивергентне мислення або творче мислення, яке допускає варіативні шляхи розв'язання проблеми, приводить до цікавих результатів.

Гілфорд відмітив шість параметрів креативності:

• Здатність до постановки проблеми.
• Здатність до генерації великої кількості ідей.
• Семантична спонтанна гнучкість - здатність до продукування різних ідей.
• Оригінальність.
• Здатність удосконалювати об'єкт, уносячи певні корективи.
• Здатність розв'язувати нестандартні проблеми, уміння побачити в об'єкті нові ознаки, знайти нове використання.[7]

Торранс продовжив дослідження креативності, але вніс новий відтінок розуміння креативності як здатності до сприйняття недоліків, «дірок» у знаннях.  Креативність тут допомагає проникнути в переживання іншої людини. Створення сприятливої атмосфери для розвитку творчого мислення в дітей,  почуття психологічної захищеності у них. Критичні зауваження на адресу створюють відчуття, що пропозиції малого нерозумні й навіть не заслуговують на увагу, є найкоротшим шляхом придушення творчих можливостей маленької людини. Якщо перші спроби дитини самостійно мислити не знаходять підтримки серед оточуючих, викликають сміх, то в неї з'являється страх виявитися «білою вороною».

Занадто великі вимоги до дитини призводять до побоювання не відповідати очікуванням оточуючих, а потім, у свою чергу, - до «паралічу творчості». Дитина боїться випробувати свої сили, ризикнути, експериментувати, жити повноцінним життям. Вона боїться успіху, тому що за її досвідом успіх приречений до провалу, оскільки тут свій згубний вплив здійснює низька самооцінка. Кожна спроба, що вимагатиме оригінального підходу, творчості та самовпливу, супроводжуватиметься синдромом тривожності й вини.

Розвиток креативності ґрунтується на  технологіях розвивального навчання. Ця система, як відомо, розроблялася протягом 1960-1990-х років на базі фундаментальних психолого-педагогічних досліджень вітчизняних учених Давидова, Ельконіна, Дусавицького та інших. Результатом впровадження є:

• виникає стійкий інтерес до змісту знань;
• закладають основи теоретичного мислення, здатність до планування своїх дій аналізу суттєвих властивостей предмета, рефлексії способів навчальної діяльності;
• виявляються нові якості особистості - здатність до діалогу, повага до іншої точки зору;
• формується адекватна самооцінка, яка відбиває реалістичний образ «Я».
• виховання екологічної культури учнів на засадах інтеграції змісту навчання;
• інтегрований підхід до формування здорового способу життя учнів;
• розвиток креативного мислення на основі інтеграції предметів художньо-естетичного, гуманітарного і природничо-математичного циклів;
• профорієнтація учнів на основі комплексної діагностики їхнього розвитку в умовах профільного навчання;
• особистісно-зорієнтований підхід до формування творчої індивідуальності вчителя.
• Креативна педагогіка включає:

1. Позитивний емоційний зміст навчального процесу. Творчий процес можливий лише в умовах позитивного емоційно-інтелектуального натхнення.
2. Критичне ставлення до стереотипів, до установлених норм. "Творчість починається з сумніву".
3. Пошук варіативних рішень будь-якої проблеми.
4. Використання методу відкритого питання.
5. Винахідницька діяльність: не обов’язково чогось нового, навіть якщо це "свій велосипед".

            Учень разом з вчителем самовіддано грає – грає всерйоз у науку, в авторів винаходів, у наукових доповідачів, опонентів, рецензентів.

            Технологія формування креативності досить складна. В ній можна виділити кілька етапів:

1. Визначення рівня креативності кожного учня.
2. Визначення перспектив розвитку креативності та врахування індивідуальних особливостей учнів.
3. Розробка системи знань спрямованих на розвиток креативності.
4. Організація творчої діяльності учнів

Виявляється, що навчити творчості взагалі веде до успіху, тому необхідна система роботи по вивченню особистості учня. Помічено, що креативна якість проявляється в комплексі зі станом здоров’я, нервової системи, характеру, здібністю до незвичайних рішень та вчинків. Тому на початковому етапі вивчення хімії я провожу серію занять які дають змогу встановити ступінь:

1. Прийомів роботи учня, розумових операцій, реальних досягнень в певній сфері знань з точки зору новизни, самостійності.
2. Комплекс морально-інтелектуальних спонукань, установок інтересів, мотивів, що визначають мету здійснення тих чи інших дій, вчинків і поведінки в цілому.
3. Темп, інтенсивність, рівень досягнень
4. Здібності учня.

РОЗДІЛ 2

Загальна характеристика інтерактивних методів.

Методи, які використовуються в сучасній педагогіці не мають однозначної класифікації. За критерієм «об’єкт-суб’єктних» відносин «вчитель-учень» виділяють три групи методів: репродуктивні, продуктивні, креативні.

В системі, де вчитель виступає «суб’єктом», а учень – «об’єктом» домінують репродуктивні методи: лекція, демонстрація, опитування. Вони мають як ряд переваг: створення суми необхідних знань, вмінь і навичок, так і певні недоліки: втрата учнем інтересу до предмета, механічна відтворюваність навчального матеріалу.

Якщо в системі формуються відносини вчителя з учнем як «об’єкт-об’єктні», то, як правило, надається перевага продуктивним методам навчання. До них належать: бесіда, особливо евристична, експеримент, екскурсія, конференція, урок-рольова гра та ін. Ці методи сприяють більш активному засвоєнню знань, застосуванню їх на практиці, формують стійкий інтерес до предмета.

Сучасність потребує змін в системі відносин «вчитель-учень» на «суб’єкт-суб’єктні», і саме  застосування інтерактивних методів, методів спів навчання, що ґрунтуються на постійному спілкуванні та спільному пошуку.

Сучасні методи евристичного пошуку почали активно створюватися й використовуватися у 40 - 60 рр. XX століття такими авторами як Г. Альтшуллер, В. Гордон, А. Осборн , Д. Пойя, Ф. Ханзен, Ф. Цвіккі та ін.[1]

До сучасних інтерактивних методів належать: метод мозкового штурму,  синектика, метод проектів, теорія розв’язування винахідницьких задач. Спільною рисою для них є відсутність готових знань, які набуваються у спільній співпраці в системі «вчитель-учень», результативність, що проявляється в створенні конкретної справи, думки, рішення з певної проблеми та прояву рефлексії. Ці методи створюють особистісне позитивне ставлення до предмета, стійкий інтерес, внутрішню мотивацію та мають високу ефективність.

                                  2.1. Метод мозкового штурму.

Метод "мозкового штурму” дозволяє генерувати різні варіанти розв'язання проблеми на основі притаманної людині здатності до творчої діяльності. Цей метод застосовують тоді, коли звичайні рутинні методи, засновані на аналізі минулого досвіду та теперішніх умов, не дають змоги вибрати спосіб вирішення проблеми.

Застосування методу слід проводити у два етапи:

1) Робота на сесіях “генераторів ідей” Під час сесії, організатор повинен  занотувати всі ідеї в порядку висунення та роздати „експертами” для проведення експертизи, результатом якої має стати обгрунтований пріоритетний перелік ідей, які будуть реалізованими. При цьому „експерти” мають право додавати власні ідеї, але їхня думка повинна бути обгрунтованою наявністю потрібних для реалізації ідеї ресурсів, кваліфікованих кадрів тощо;

2) Робота на сесіях „експертів”: організатор збирає переліки, зроблені „експертами”, і, на підставі оцінки, розставляє ідеї за часом їхньої реалізації. Після завершення цієї роботи обговорюються всі ідеї і пропонується остаточний їх перелік для подальшої реалізації.[6]

 Однак, перед цим, важливим є проведення підготовчої роботи.

Щоб забезпечити максимальний ефект, «мозковий штурм» треба проводити за певними правилами:

1)  першим суворо заборонена будь-яка критика висунутих ідей, другі повинні критикувати. На першій стадії перевага віддається кількості, а не якості висунутих ідей.

2) “генератори” ідеї висувають без будь-якого обгрунтування, а для „експертів” навпаки – кожне рішення або твердження має бути аргументованим та доведеним.

3) “генератори” висувати можуть будь-які ідеї, а експерти не можуть висувати ідеї, які не є обгрунтованими або алогічними.

 4) загальне – і “генератори”, і „експерти” можуть розвивати ідеї висунуті іншими.

2.2. Синектика

Слово "синектика" в перекладі з грецького означає поєднання різнорідних і цілком не відповідних один одному елементів. Синектика має мету об'єднати різних індивідів і дисциплін для вирішення певної проблеми.

Синектика відрізняється від "мозкової атаки" тим, що вона характеризується високим рівнем синекторів.

Метод "синектика" базується на мисленні групи експертів з орієнтацією на аналогії. Після встановлення і сформулювання проблеми група експертів намагається вияснити, яким чином подібні проблеми вирішуються в інших галузях (наприклад, якщо мова іде про певну технічну ідею, то можна спробувати знайти аналогії в ботаніці, зоології, біології, хімії тощо). Потім, використовуючи виявлені аналогії і принципи вирішення подібних проблем, експерти намагаються розв'язати конкретну задачу, яка стоїть перед ними.

Виходячи із особливості методу, бажано, щоб члени синектичної групи представляли якомога більше сфер діяльності. Синектор - це людина з широким кругозором, яка займається різноманітною діяльністю. Члени синектичної групи повинні характеризуватися емоційною зрілістю, здатністю до узагальнення, високим рівнем стимуляції, обов'язковістю. Група повинна складатися з дітей, що знаходяться у нормальних особистих відношеннях, без ворожнечі, неприязні, що нерідко буває у груповій роботі. В процесі роботи кожний член групи   повинен сприймати нараду, як змагання і пропонувати задуману ідею у своїй інтерпретації. Незгоди, які виникають під час обговорення, слід, наскільки це можливо, пом'якшувати.

Створення синектичної групи, яка складається з 5-7 чоловік, потребує достатньо тривалий час, приблизно рік. Тому на відміну від групи "мозкової атаки", яка формується на короткостроковій основі, синектична група формується на більш тривалий період. Головне в методі "синектика"- це використання знань і досвіду кожного члена групи для визначення ідей і можливих шляхів їх реалізації.

Раніше відзначалось, що метод "синектика" базується на використанні аналогій не на аматорському рівні, синекторів навчають професійному володінню процесами аналогування. В синектиці вирізняють наступні методи: прямої аналогії, емпатії, асоціацій, оксюморону та ін.. Особливої уваги заслуговує метод емпатії – особистісної аналогії, за якого учневі пропонується вжитись в образ предмета, явища і проаналізувати його зсередини.[6]

На першому етапі синектори формулюють і уточнюють "проблему, як вона дана". Особливістю цього етапу є те, що, як правило, ніхто із учасників, крім керівника, не посвячений у конкретні умови задачі. Вважається, що передчасне конкретне формулювання задачі утруднює абстрагування, не дає можливості вийти із звичайного ходу мислення.

На другому етапі формулюють "проблему, як її розуміють". Розглядають можливість перетворити незнайому і незвичну проблему у ряд більш звичних задач.  Кожний учасник повинен найти і  сформулювати одну із цілей поставленої проблеми. По суті, на цьому етапі проблеми діляться на підпроблеми.

На третьому етапі ведеться генерування ідей. Починається "екскурсія" по різним галузям техніки, живої природи, психології тощо для виявлення того, як аналогічні проблеми розв'язуються в задачах, далеких від поставленої проблеми.

На четвертому етапі проводиться критична оцінка ідей експертами.

Значну частину часу синектори вивчають і обмірковують одержані результати, консультуються з спеціалістами, експериментують, займаються пошуками кращих способів реалізації рішення.

Метод "синектика" показав себе як надзвичайно ефективний для підготовки рішень з особливо важливих педагогічних проблем.

2.3. Метод проектів .

Ідея включення проектної діяльності в освітній процес була запропонована американським педагогом і філософом Джоном Дьюї більше століття тому. Вперше у вітчизняній педагогіці актуальність цієї проблеми вивчав О. Макаренко, який в результаті своєї новаторської педагогічної діяльності дійшов висновку про проектування особистості як суб'єкта педагогічної праці. Таку думку не раз висловлював В. Сухомлинський, багатогранну педагогічну спадщину якого проймає ідея проектування людини. Визначення суті проектування як педагогічного явища є досить складним, бо надзвичайно складними і багатоцінними є система проектування і сам педагогічний процес. Саме слово "проект" у перекладі з латинської мови означає "кинутий уперед, задум, план" тощо.[3]

Проектування в загальному його розумінні - це науково обґрунтована побудова системи параметрів майбутнього об'єкта чи якісно нового стану існуючого проекту прототипу передбачуваного або можливого об'єкта стану чи процесу. Проектування - особливий тип інтелектуальної діяльності, відмінною особливістю якої є перспективна орієнтація, практично спрямоване дослідження.

Німецький педагог А. Флітнер характеризує проектну діяльність як навчальний процес, в якому обов'язково беруть участь розум, серце і руки, тобто осмислення самостійно добутої інформації здійснюється через призму особистого відношення до неї і оцінку результатів в кінцевому продукті.

Великою перевагою проектної діяльності є вміння, які набувають учні, а саме:

• планувати свою роботу, попередньо прораховуючи можливі результати;
• використовувати багато джерел інформації;
• самостійно збирати і накопичувати матеріал;
• аналізувати, співставляти факти, аргументувати свою думку;
• приймати рішення;
• установлювати соціальні контакти: розподіляти обов'язки, взаємодіяти один з одним;
• створювати "кінцевий продукт" - матеріальний носій проектної діяльності: доповідь, реферат, фільм, календар, журнал, проспект, сценарій;
• підготувати цикл занять з тем, які зацікавили б учнів середніх класів;
• представляти створене перед аудиторією;
• оцінювати себе та інших.

Метод проектів - педагогічна технологія, зорієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування і набуття нових часто шляхом самоосвіти. Активне включення учнів у зміст тих або інших проектів дає можливість засвоїти нові способи людської діяльності в соціокультурному середовищі.

Дослідницький проект за змістом може бути:

• монопредметним: виконується на матеріалі одного предмета;
• міжпредметним: інтегрується суміжна тематика декількох предметів, наприклад географія, історія, іноземна мова, інформатика;
• підсумковим, коли за результатами його виконання оцінюється засвоєння учнями певного навчального матеріалу;
• поточним, коли на самоосвіту і практичну діяльність виноситься із навчального курсу лише частина змісту навчання.

Найскладнішим для впровадження у навчальний процес дослідницьких проектів є організація цієї діяльності, а особливо підготовчий етап.

Учитель при плануванні на навчальний рік має виділити провідну тему чи декілька тем, які будуть винесені на проектування. Далі необхідно сформулювати відповідну кількість як індивідуальних, так і групових тем, робота над якими потребує засвоєння учнями необхідних знань і формування необхідного досвіду. Але вчителю слід мати на увазі, що проект учня може перетворитися в реферат, а реферат просто "витягується" із Інтернету.

Чіткість організації проектування визначається конкретністю постановки мети, визначенням запланованих результатів, виясненням вихідних даних. Дуже ефективним є використання невеликих методичних рекомендацій чи інструкцій, де вказується необхідна і допоміжна література для самоосвіти, вимоги вчителя до якості проекту, форми і методи кількісної оцінки результатів, алгоритми проектування.

Проектна діяльність передбачає роботу в колективі. Великий інформаційний і технологічний обсяг багатьох проектів примушує учнів об'єднуватися у групи. Така ситуація сприяє становленню, формує соціалізовану особистість, працюючи у команді діти вчаться взаємодіяти один з одним, вирішувати можливі конфлікти, набувати навичок етичного міжособистісного спілкування, брати відповідальність за вибір рішення, аналізувати результати діяльності.

Досвід свідчить, що найскладніше самостійно розподіляти обов'язки. Важливо зазначити, що тут слід дотримуватися принципу "кожний робить те, що зможе зробити краще інших". Становленню особистості сприяє також необхідність допомогти один одному, оцінювати один одного, критикувати, а найголовніше - нести відповідальність за свою роботу перед собою, своєю групою, всім колективом. Під час роботи з інформаційною частиною проекту деяким учням буде складно зорієнтуватися в інформаційному просторі.

Тому рекомендую розпочати навчання учнів із пошуку і відбору необхідних відомостей, передбачаючи для цього тренінгові форми занять у рамках майже всіх навчальних предметів. Певні труднощі для учнів пов'язані з аналітичною частиною проекту. Вони не вміють розставити логічні та емоційні акценти, оцінити явища в цілому. Не завжди легко для них оцінити форму презентації матеріалу. Вчителю необхідно скласти графік індивідуальних консультацій, коли учні подають у чорновому варіанті підсумки чергового етапу роботи над проектом, і коригувати у випадку необхідності. Завдяки спланованим діям, учитель досягає взаємодії дитячої душі і розуму, навчає мислити. Ця основа сприяє формуванню вільної творчої особистості.

Сьогодні метод проектів вважається одним із перспективних видів навчання, тому що він створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію для отримання знань, сприяє розвитку їхніх інтелектуальних здібностей. Учні набувають досвіду вирішення реальних проблем з огляду на майбутнє самостійне життя, які проектують у навчанні.

Впровадження методу проектів - це важка, але цікава робота. Для досягнення результатів потрібна значна кількість часу, а також серйозна самостійна робота кожного члена колективу.

Необхідність застосування цього методу зумовлена тим, що сьогоднішня освіта є сучасником процесу зародження нового світового простору. Ті, хто розпочав застосування цього методу, вважають його однією із складових освітньої політики майбутнього, тому що передбачає глобальну освіту особистості й глибоке педагогічне оновлення.

Дуже сприяє впровадженню методу проектів створення групи "тренерів" і групи "авторів", з якими доцільно провести роботу у формі майстерень. "Тренери" зможуть ефективно поширити метод проектів шляхом проведення занять з учителями, а "автори" - зосередитися на підготовці методичних матеріалів.[3]

Аналіз впровадження технології у навчальний процес низки країн світу свідчить, що методологія методу проектів стає домінуючою.

РОЗДІЛ 3. Застосування інтерактивних методів у викладанні хімії.

Хімія – природнича наука, що ніби створена для розвитку креативності. На уроці в 8 класі "Речовина, матерія, тіло. Властивості речовин" на закріплення матеріалу учні одержують тести на аналогію:

1. Хімічний стакан – скло, парта...
2. Цукор – цукерка, папір...

І з цього моменту кожен урок починаємо з ланцюжка асоціацій за якими створюємо опис нового поняття.

Для формування просторого уявлення використовую моделювання не лише в 10-му класі, як за програмою, а перших уроків в 7-му.

Технологія креативного мислення передбачає формування цих розумових прийомів через використання різних форм роботи.

Логічні мислення формують такі тести:

1. Алмаз – графіт. Кисень – ... (до третього підібрати по аналогії).
2. Cu + H₂SO₄ → SO₂

Cu + HNO₃(k) → H₂, N₂O, NO₂, N₂, NO

Тести на вміння класифікувати:

1. Визначити яке з п’яти слів не відповідає спільній ознаці

а) Ag₂O, K₂O, CaO, MgO, Na₂O

б) O₂, CO₂, H₂SO₄, BaO, NH₃

Вміння конкретизувати, узагальнювати дає можливість використання тестів, де потрібно знати найсуттєвіші загальні ознаки для двох слів

1. Кисень – озон (Алотропні відозміни)
2. Оксиген – сульфур (будова атома)
3. Розчин H₂SO₄ – HCl розчин (сильні електроліти)

Тут учні показують вміння аналізувати, розкривати зміст понять, визначати значення змісту. Такими є завдання на хімічні перетворення, де причинно-наслідковий зв’язок лежить між ланками ланцюга. Кожна ланка зв’язує наступну та попередню. Знаючи властивості речовин, включених в ланцюг, можна передбачити властивості інших

1. Si → x → Na₂SiO₃ → y → SO₂ → SO₃
2. FeS → x → SO₂ → K₂SO₃ → y

Задачі-малюнки також дають можливість формувати вміння порівнювати, аналізувати, конкретизувати, узагальнювати.

Наприклад, ця задача дає можливість перевірити якість засвоєння учнями практичних умінь и навичок, уміння застосовувати їх для розв’язання проблематичних ситуацій, здатність робити логічні висновки

На планці закріплені ложечки з речовинами А, Б, В, Г. У стаканах міститься концентрована хлоридна кислота. При опусканні планки ложечки з речовинами занурюються в кислоту. Речовина А з шипінням "бігає по поверхні кислоти", зменшується у розмірах. Речовина А і газ, що виділяється внаслідок реакції: чисто загоряються. Речовина Б вступає в реакцію з виділенням великої кількості газу. Речовина В покривається бульбашками газу, кількість їх збільшується, але значно менше ніж у перших двох випадках. Поверхня речовини Г не змінюється. Визначте в якому періоді і якій групі періодичної системи хімічних елементів Д.І.Менделєєва розміщені елементи, з простими речовинами яких працюють у даному досліді. Відомо, що відносна атомна маса елементів зростає від А до Г, різниця за масою між елементами невелика.

Абстрагування формують задачі-розповіді:[2]

Наприклад: Одного разу я і мої товариші вирішили відправитися на полювання на один з островів на лодці. Незабаром піднявся шторм. Човен зносило все далі у море. Ми дуже змерзли. Раптом в імлі з’явився обрис острова. Ми швидко пристали до берега і вирішили спочатку розвести багаття, щоб зігрітися і приготувати їжу. Вітер задував вогнище і ми обклали його камінням: каміння було м’яке, біле і дуже забруднювалось. Вранці всі дуже лаяли чергового Володю. Вогнище згасло, а сірники зникли. Але я взявся і без вогнища зварити яйця на сніданок. Для цього я подрібнив білі каміння з того боку, де вони зіткнулися з вогнем, поклав у ямку вириту у землі подрібнене каміння разом з сирими яйцями, полив їх водою.

Каміння зашипіло, повалила пара і через декілька хвилин яйця гарно зварились.

1. Що це за мінерал?
2. Що стало з ним від жару вогню?
3. Як пояснити дію води на біле каміння?

Справжня творчість починається тільки тоді, коли школярі пишуть хімічні казки самостійно, коли вони здатні створити нові образи. Ось чому особливу увагу звертаю на виконання учнями таких домашніх завдань: Скласти хімічну казку, вірш, задачу-розповідь, оповідання до теми уроку.

На уроках систематично застосовую завдання для малих творчих груп, подібних до цього: "Прочитайте текст статті ...  підручника, додатковий матеріал. Складіть усну відповідь, намалюйте схему, або міні-газету, поставте запитання до тексту". Учні самостійно опрацьовують текст, а потім захищають свій міні-проект і ставлять запитання до класу. Чим більше школярі грають, тим швидше розвивається творча уява дитини, тим вище інтелектуальний рівень особистості.

Досить добре розвивають творчу активність учнів дидактичні ігри. Головним моментом, на який необхідно звертати увагу під час створення й використання навчальних ігор, є акцентування уваги учнів на змісті самої гри, а отже, і змісті навчального матеріалу.

Гра привчає учня мислити, виділяти головне, узагальнювати, розвиває його пам’ять, здібності. Для виконання цих навчально-виховних завдань в процесі навчання хімії з успіхом можуть бути використані тематичні ігри. Залежно від загальної спрямованості й типу дидактичних ігор за їх допомогою можна формувати не тільки окремі знання, а й взаємозв'язки між елементами знань, навчати учнів порівнювати та диференціювати хімічні речовини і процеси.

Засвоєння знань у ході гри часто не потребує довільної уваги, що дає змогу уникнути перевтомлення учнів.

1. Ігри-вправи

Можна використовувати під час узагальнення навчального матеріалу з хімії будь-якого характеру.

"Хрестики-нулики"

а) Тема "Основні класи неорганічних сполук".

Визначити виграшні варіанти.

Вказати оксиди, які мають амфотерні властивості:

Вказати речовини, з якими взаємодіє вода:

Відповідь:

Na₂O + H₂O = 2NaOH;

Ca + 2 H₂O = Ca(OH)₂ + H₂↑;

CO₂ + H₂O = H₂CO₃.

б) Тема "Періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва".

Вказати елементи, які належать до одного періоду.

в) Тема "Нітроген та його сполуки".

Знайти сполуки, де азот має однакові значення ступеня окислення

Сполучити лінією формули тих речовин, що взаємодіють з концентрованою нітратною кислотою

2. Настільні ігри (гра-мозаїка, "лото Менделєєва", доміно). Їх можна використати при вивченні будови неорганічних та органічних сполук, апаратури хімічних виробництв, назви хімічних елементів.
3. Сюжетно-рольові ігри – це навчальні дискусії. Різновидність групової роботи, ситуаційні задачі, захист навчальних проектів. Прикладом рішення проблемної ситуації є урок-семінар з теми "Нітроген та його сполуки"  

Завдання для груп:

Проблема розробки методів зв’язування азоту – одна за найважливіших проблем технології. В 1913р. Міжнародна асоціація хіміків заснувала нагороду за розробку доступного методу зв’язування азоту.

Спробуйте вирішити цю проблему, запропонувавши конструкцію апарату, в якому можливо отримати:

а)амоніак, б)нітроген ( І І ) оксид, в)амоніак з нітридів

Усі вузли апарату замалюйте і дайте обґрунтування їх доцільності.

Робота над проектом стимулює до самостійного здобуття знань та творчому їх застосуванню. При вивчені теми "Карбон та Силіцій" я звертаю увагу на хімізм та технологію виробництва скла, цементу та цегли. Учні отримують завдання:

      1.Вас призначили директором побудованого в нашій області силікатного заводу. Організуйте роботу таких відділів: а) постачання б) головного технолога, в) відділу кадрів, г)реалізації продукції, д) раціонального використання відходів виробництва.

      2.Ви керуєте проектним інститутом який займається виробництвом цементу. Організуйте роботу відділів: а) раціонального використання природних ресурсів, б) технології цементу, в) інженерів-конструкторів, г) традиційного і перспективного використання цементу, д)охорони навколишнього середовища.

Учні звертаються за допомогою до вчителів історії, географії, фізики, математики, біології, креслення. Таким чином народжується проект, що супроводжується інтересом учнів до вивченого матеріалу.

Підбираючи систему завдань і задач, я прагну, щоб кожна задача була вирішена швидко і безпомилково, а щоб рішення було творче і щоб з цього можна було взяти як найбільше користі для хімічного розвитку учнів і щоб задана задача відповідала рівневі розвитку учня.

Розв’язування задач забезпечує систематичність, безперервність навчання, постійний зв’язок з життям. Кожна задача – це неповторна єдина у своєму роді життєва проблема, змодельована реальна ситуація. Тому для активізації навчального процесу і розвитку креативності, пропоную учням такі проблемні задачі:

1. Як, виходячи з метану, одержати аміноетанову кислоту?
2. Скільки нових простих і складних речовин можна одержати, виходячи з сульфатної кислоти, цинку, води, сульфату натрію, купрум (ІІ) оксиду?
3. Знайти реагенти в ланцюжку перетворень, "закодованих" у загальному вигляді

Моє завдання не тільки навчити учнів розв’язувати задачі, а й створювати їх. Щоб навчити учнів створювати задачі певного типу, показую учням, як це робити на одному чи кількох прикладах. Пропоную дома скласти відповідну задачу. Така робота викликає великий інтерес у учнів до вивчення теми, дає віру в свої сили і головне – сприяє розвитку креативності.

Формування вищого ступеню креативності дають розв’язування творчих задач.

Задача №1. Стічні води хімічного комбінату містять аміак. Запропонуйте спосіб нейтралізації аміаку, який можна застосувати в народному господарстві.

Задача №2. Ви вирушаєте в космос. Основне, що буде вам необхідно, це тепло, вода, кисень. Які речовини ви візьмете із собою? Чому?

При викладанні хімії у всіх класах широко використовую експериментальні задачі, розв’язання яких потребує нестандартного підходу, що сприяє креативному розвитку на уроках хімії.

Участь учнів в проведенні експерименту переросла в бажання виступати перед молодшими школярами. Тому ми проводимо цикл зустрічей "Країна Алхімія", на яких наукові герої демонструють досліди і розповідають про цікаві перетворення навколо нас.

Наприкінці кожного уроку залишаю кілька хвилин для актуалізації інноваційних прийомів та рефлексії. Як правило, в ці хвилини пропоную учням відповісти на питання:

- Що сподобалося на уроці?

- Які нові знання отримав на уроці?

- Що не вдалося засвоїти?

- Твої побажання.

Надзвичайно важливу роль для школяра відіграє оцінка його праці на уроці. Кожна оцінка коментується та виставляється не за окрему відповідь, а за результат активної роботи учня протягом всього уроку, практикую також само оцінювання та взаємооцінювання.

 За допомогою використання нестандартних підходів при викладанні хімії збільшилась кількість учнів, які працюють на творчому рівні, про що свідчить їх бажання брати участь у позакласній роботі та наукових конференціях, олімпідах різних рівнів, МАН з високою результативністю.

ВИСНОВКИ

1. Сучасний соціальний і економічний розвиток України потребує подальшого розвитку активності, самостійності і творчих здібностей фахівців та забезпечення держави кваліфікованими, ініціативними кадрами.

2. Тому для підвищення ефективності господарської діяльності треба як найбільше використовувати різні евристичні методи і прийоми, для активізації резервів людського чинника та застосування таких властивостей спеціалістів, як абстрактне мислення, ініціативність, власний обґрунтований погляд,  творчий підхід до своєї справи та інші бажані для сучасної людини якості.

3. Розвиток креативності є нагальною потребою часу.

4.Інтерактивні методи найкраще сприяють розвитку творчої особистості.

5. Серед інтерактивних методів найбільш ефективними є: метод мозкового штурму, синектика, метод проектів.

6. Застосування інтерактивних методів у викладанні хімії є не лише доцільним, а й ефективним.

7. За допомогою використання нестандартних підходів при викладанні хімії збільшилась кількість учнів, які працюють на творчому рівні, про що свідчить їх бажання брати участь у позакласній роботі та наукових конференціях, олімпіадах різних рівнів, МАН з високою результативністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. Посіб. – К.: Академвидав, 2004.

2. Інтерактивне навчання на уроках хімії / Упоряд. Г. Мальченко, О. Каретникова. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – 128 с.

3. Кроуфорд А., Саул В., Метьюз С та ін. Технології розвитку критичного мислення учнів. – К.: Вид-во «Плеяди», 2006.

4. Литвиненко С. Креативність як загальна здібність до творчості: сучасні підходи // Збірник наукових праць полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Серія «Педагогічні науки». – випуск 3 (50). – Полтава, 2006. – С.215-219.

5. Б. Мещеряков, В. Зинченко. Большой психологический словарь. - M. 2004

6. Меерович М.И, Шрагина Л.И. Технология творческого мышления: Практическое пособие. – Минск.: Харвест, Москва: АСТ, 2000. -432 с  

7. Современные педагогические и информационные технологии в системе образования: Учебное пособие / Е. С. Полат ,М. Ю. Бухаркина, — М.: Издательский центр «Академия», 2007.

8. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учебное пособие / Е. С. Полат ,М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева, А. Е. Петров; под ред. Е. С. Полат . — М.: Издательский центр «Академия», 1999—2005.

 9. Педагогічна технологія: Посібник / І.Ф. Прокопенко, B.I. Євдокимов. - X.: Основа, 1995. - 548 с. 

10. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. метод. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.

11. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: навч. Посіб. – К.: Вікар, 2003.

12. Чумаченко П. Евристичні прийоми дослідження [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані (38274 байт) // Економіка підприємства (№ 5, 2007). – Режим доступу: < http://www.100pudov.com.ua/manual/ukr/2/26/978/ >.